Історії мам.
Без прикрас і без «все стало добре».

«Сину 5 років, РАС. Два роки ми ходили по колу: логопеди, сенсорна інтеграція, дефектологи — а мовлення стояло на місці, лише окремі звуки і крик. До Александра я прийшла у стані, коли вже просто не спала ночами від паніки. Ми не вчили сина говорити — ми прибирали мою внутрішню трясучку і постійне очікування біди. Вже після третього сеансу син вперше довго подивився мені прямо в очі, ніби нарешті «побачив» мене. А через місяць видав першу свідому фразу з трьох слів без жодної підказки. Коли зникла моя тривога в домі, у нього ніби знявся блок на контакт»

«Сину 6 років, затримка психомовного розвитку і сильна моторна незграбність — постійно падав, все летіло з рук, мовлення на рівні дворічної дитини. Я гризла себе цілодобово, що не дотискаю і втрачаю час. Ми пропрацювали моє почуття провини і цей скажений гіперконтроль за 5 сеансів. Коли я відчепилася від сина зі своєю тривогою, за півтора місяця стався прорив, якого не було роками: він почав чисто повторювати складні слова, ставити питання, а рухи стали чіткими й скоординованими — минулого тижня сам поїхав на самокаті»

«Сину 11, РАС. Ми з чоловіком повільно перетворилися на двох колег по зміні: розмови лише про розклад і лікарів, окремі кімнати, ніякої близькості. Я думала, що наш шлюб — це ціна діагнозу сина. Працювали спочатку тільки зі мною: з моїм "я маю тягнути все сама, щоб не навантажувати його". Виявилося, він роками чекав, поки я пущу його всередину. Ми не "врятували шлюб". Ми просто знову розмовляємо ввечері. І це вже багато.»

«У доньки проблеми з моторикою та координацією, постійний гіпертонус. Я три роки жила так, ніби сама зроблена з каменю — боялася зайвий раз видихнути, постійно ловила кожен її рух, страхувала кожну секунду. На сеансах з Александром я вперше фізично відчула, як розтиснулися мої власні плечі й пішла ця бетонна плита з грудей. Найбільшим шоком стала реакція доньки за три тижні: наш реабілітолог запитав, що ми приймаємо, бо в малої помітно впала спастика в м'язах. Вона почала впевненіше тримати рівновагу і сама підніматися по сходах. Вона просто віддзеркалювала мій власний фізичний спазм»

«На дитячому майданчику донька або ганяла по колу без зупинки, або завмирала і дивилася крізь дітей. Жодної реакції на ім'я, хаотичні рухи, повна ізоляція. Я йшла додому і вила від самотності. Після 4 сеансів роботи з моїм вигоранням я перестала нести на майданчик свій страх і сором перед іншими мамами. Донька відчула цю зміну миттєво: зникла хаотичність у тілі, погляд став сфокусованим. Вчора вона вперше сама підійшла до дівчинки у пісочниці, простягнула лопатку і сказала: "На, грай". Для нас це космос»

«Наше життя складалося з суцільних мелтдаунів: по 4–5 важких істерик на день із биттям головою об підлогу. Я прокидалася вже у стані війни. В роботу пішла від безвиході, бо зривалася на всіх. Вже після двох сеансів я помітила, що під час чергового крику сина всередині мене тиша, а не звична паніка. І сталося неможливе: істерика, яка зазвичай тривала годину, стихла за три хвилини. Зараз минув місяць — агресія майже зійшла нанівець, він став спокійним, дає себе обійняти, і ми вперше за чотири роки спимо всю ніч без пробуджень»

«Сину 9, ЗРМ і заїкання. Я жила в майбутньому: а як він закінчить школу, а як залишиться сам, а як я не доживу. Це майбутнє з'їдало теперішнє: я не помічала, як син живе сьогодні, бачила лише те, що він "має встигнути". Після роботи сталося те, чого я не могла собі дати роками: я дозволила собі жити зараз. Увечері ми граємо з ним у настільні ігри. Раніше це завжди було "заняття, логопед, домашнє". Майбутнє не зникло. Але воно перестало з'їдати сьогодні.»